Шановні пані та панове!
Дорогі друзі!
Вдячний за цю можливість, вдячний за честь виступити сьогодні перед студентами, відповісти на ваші запитання.
Не всі з вас, правда, схожі на студентів. Ви вже ректори, вже керівники навчальних закладів, президенти. Але, я так розумію, студентська спільнота нас чує, і дуже важливо, щоб вона нас бачила. Це справді важливо. Тому що мій виступ – він присвячений саме їм, і потім я готовий до діалогу. Саме їм, тому що виступ присвячений вибору (це той вік, коли треба робити вибір), тому головному вибору, який кожна людина так чи інакше робить у своєму житті. Робить саме в цьому, я б сказав, золотому, студентському віці. Чи навіть іще раніше, коли обирає відповідь на питання, ким є. Хто ти є? Яким ти є?
Я наведу вам свій приклад, щоб ви відчували, про що саме я говорю і про що хотів вам говорити.
Хто я є? Я – Президент України. Я навчався на юридичному факультеті. Практикувався потім у суді. Потім став артистом, продюсером, бізнесменом. А потім став Президентом – Президентом нашої прекрасної держави.
І кожен із цих етапів був нібито різним життям. Але насправді це одне життя. Це відповідь на питання, хто ти є в житті. Ти субʼєкт, чи ти просто спостерігаєш?
Ти намагаєшся щось змінити чи ні? Ти переживаєш – і на цьому все, чи ти переживаєш і намагаєшся допомогти, виправити, щось зробити?
Це вибір, який визначає життя. Те, яким ти будеш. Те, якою буде й твоя країна.
Кожен із вас, студентів, навіть якщо цього не усвідомлює, робить саме такий вибір. Щоденно.
А потім це стає твоїм характером, перетворюється на твою долю.
Наприклад, кожен і кожна з вас у житті напевно потрапляли в ситуації, коли поруч із вами – ненависть. Коли якась людина словом чи ділом ображає іншу людину. Коли принижують іншу людину. Намагаються щось забрати в іншої людини. Чи багато тих, хто допоможе в такій ситуації?
Є ті, хто просто подивиться. Хтось зніматиме це на телефон – це дуже популярно зараз, щоб потім викласти в Instagram чи в YouTube. Хтось може просто посміятися. А хтось все-таки допоможе. Зупинить приниження. Зупинить ненависть. Допоможе людині знову відчути свою гідність.
Буває багато ситуацій, коли слово може означати спасіння для людини, яка відчуває, що її життя йде не туди. Або коли допущена помилка. Ніби страшна й фатальна помилка, від якої може й зовсім не хотітися жити. Ми всі бачили такі ситуації в кіно. Коли людина може дійти до намагання вчинити самогубство. А дехто бачив це у реальному житті. І дехто був перед вибором – чи спробувати допомоги, чи просто пройти повз.
Чи зняти на відео те, що бачиш, а потім зібрати «лайки» й поширення у своїй соцмережі? Добре, що знаходяться люди, які не залишаються осторонь. Які беруть ситуацію у свої руки й допомагають.
Я пригадую страшний день для вашої нації та всього демократичного світу – 11 вересня. Я спостерігав тоді за атакою на «близнюків» по телевізору разом зі своїми друзями. І хтось із них просто не міг повірити в те, що відбувається. Хтось навіть сказав, що таке може бути тільки в Америці. І йому дуже швидко відповіли, що це може бути в будь-якій країні, це може статися з кожним. Бо терор не знає кордонів.
Я пригадував, як незадовго до 11 вересня був у Нью-Йорку, був саме там – у «близнюках». І я відчував, що це могло статися й тоді, коли я був там. Що я міг опинитися серед тисяч людей – або у вежах, або поруч із ними. І опинився б так само перед вибором – як рятуватися? Як рятувати інших? Кому допомогти? І чи зміг би я сам собі допомогти?
Коли одного дня ти вирішуєш для себе, що маєш бути господарем свого життя, ти потім завжди залишаєшся з цією силою й шукаєш, що робити. Після повномасштабного вторгнення Росії я чув дуже багато порад. Усі вони зводилися до того, що потрібно змиритися з тим, що Україна стала жертвою. Жертвою окупації Росії. Що шансів для опору нібито майже немає. Що російська армія нібито знесе увесь наш опір дуже швидко – три-п’ять днів. І що мені нібито краще просто поїхати з України, бо ніхто не зможе зупинити Росію.
Мені пропонували допомогу транспортом замість допомоги зброєю!
Але це все було просто не про нас. Це були абсолютно хибні пропозиції. Вони не враховували того, хто ми є. Хто я є. Як бачимо життя ми тут, в Україні. Наша країна більше ніколи не буде жертвою. Не буде просто спостерігачем за життям – зокрема й за своїм життям. Ми можемо, хочемо й будемо суб'єктами в житті. Такий вибір ми зробили. Такий мій вибір. І вибір абсолютної більшості громадян України.
Ось звідки ця наша сила, наше потужне прагнення до свободи, яку ми виборюємо для себе. І я вдячний тим, хто зробив такий вибір разом із нами. Хто також вирішив бути суб'єктом життя й боротьби за принципи – а вони у нас однакові, – боротьби за свободу.
У вашій країні діє прецедентне право. Якщо колись, навіть дуже давно, було винесене рішення на належному рівні належним судом, то аналогічні справи вирішуються згідно з цим прецедентом. Це завжди враховується.
Так само насправді і в міжнародній політиці.
Що зараз робить Росія? Намагається створити прецедент. Якщо їй вдасться зламати державність сусіднього народу, цим також займатимуться й інші держави.
Що зараз робить Україна разом із партнерами?
Намагається створити інший прецедент. Щоб усі агресори у світі раз і назавжди побачили, що війна створить найбільші проблеми саме для них – для агресорів. Щоб вони знали, що ненависть, яку вони поширюють проти звичайних людей, як ми з вами, проти інших народів, ударить передусім по них самих, коли вільний світ відмовиться мати справу з тим, хто поширює таку ненависть.
Це дуже прозорий процес боротьби. І кожен обирає собі в ньому роль. Є держави, які намагаються залишитись осторонь. Бути нібито нейтральними. Не допомагати воювати за наші спільні цінності. Це так само, як і в житті, коли потрібна допомога, а є лише натовп тих, хто спостерігає замість того, щоб допомогти.
А є держави, які вкладаються по максимуму, щоб все ж таки захистити свободу. Щоб все ж таки зупинити агресію. Щоб все ж таки гарантувати силу міжнародного права.
Саме цю роль обрали Сполучені Штати Америки, і я дуже вдячний вашому народові, вашим лідерам за цей вибір.
Зрештою, це також відповідь на те, ким ви хочете бути в житті. Тими, хто не хоче бути просто жертвою чи байдужим спостерігачем. Але тими, хто може захистити й захищає демократію, бо саме завдяки цьому захищає й себе. Свою свободу, свій спосіб життя, своїх людей. Свій погляд на світ, у якому не має бути місця ані індивідуальному насильству, ані жорстоким війнам.
Кожен і кожна з вас саме зараз, саме в тому віці й у тому становищі, у якому ви є, обирає для себе саме ось це – як ви реагуєте на виклики. Що ви робите, коли бачите несправедливість?
І я дуже хочу, щоб ви обирали для себе цей шлях. Шлях чіткого знання, хто ви є. Шлях суб'єктності. Бо якщо це буде ваш вибір – це буде завжди вибір і вашої країни.
Як це є вибір і нашої країни.
Я дуже вам дякую!
Слава Україні!