Шановні присутні!
Дорогі українці, українки!
Всі учасники, усі гості молитовного сніданку!
Дорогі друзі нашої держави!
Я вдячний вам за такий прояв єднання заради України, заради наших людей, загальнолюдських цінностей.
Ми всі тут люди різні. Це факт. І можуть бути різними наші погляди, і ми йшли різними шляхами. У нашому молитовному сніданку беруть участь представники різних країн та різних спільнот. Але є те, чим ми всі безперечно поєднані. І це – наше прагнення зберегти найсвітліше в людях та в нашій країні – вистояти у страшний час війни та забезпечити Україні реальну, відчутну і – з погляду міжнародної безпеки – повчальну перемогу добра над злом, щоб інші агресори не нападали на своїх сусідів. В історії людей було, на жаль, дуже багато війн, і не всі вони були настільки прозорими, щоб було одразу видно, з якої сторони б’ється добро, і хто несе зло, і в чому буде перемога всіх людей на землі, коли Україна виграє, і що саме все людство може програти, якщо Росія візьме гору. Зараз, у цій війні, ми захищаємо цінності, які близькі кожній нормальній людині – усім, хто поважає життя, хто цінує сім’ю, і хто радіє, коли бачить, як діти радіють, і коли діти можуть жити – і не просто жити, а саме так, як вони про це мріють – зі своїми рідними, у своєму домі та в безпеці. І разом ми можемо все це забезпечити – разом, хоч би якими різними ми були. Бо сказано: «І якби хтось напав на одного, то удвох вони зможуть протистояти йому: навіть нитка, скручена втричі, не скоро порветься”.
Дорогі друзі!
Цими днями ми змогли виконати завдання, яке здавалося багатьом майже нездійсненним. Ми повернули з російського полону і 90 наших воїнів, і десятьох цивільних людей. І серед них християнських священників – Богдана Гелету та Івана Левицького. Вони зараз перебувають тут, із нами. Я б дуже хотів, щоб ми привітали їх усі. Ми вам дуже дякуємо за силу та за гідність, із якими ви пройшли цей шлях, через усе це.
Богдан Гелета та Іван Левицький несли слово Боже в Бердянську, у парафії Різдва Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви. 16 листопада 22-го року окупанти схопили їх і з того часу утримували в неволі. Завдяки зусиллям нашої команди та посередництву Ватикану, за яке я особливо вдячний, дуже дякуємо, вдалося повернути їх на свободу. Ми вірили, що це вдасться. Ми працювали заради цього. І так само ми з вами повинні не здаватися та боротися за те, щоб повернути додому всіх, усіх наших людей, які ще досі в російському полоні, усіх українських дітей, які були викрадені на окупованій території та депортовані силою в Росію. Ми повинні боротися, щоб повернути нормальне життя й безпеку кожному місту і кожній українській громаді – усім, хто страждає від російського зла, від російських ударів і хто, на жаль, в окупації Росії. Ми повинні діяти разом, щоб повністю реалізувати Формулу миру і щоб російський окупант ні в чому не переміг життя. Ми не раз доводили, що не буває нездійсненних речей, коли справді віриш у свої сили, коли дійсно знаєш, що на твоєму боці – правда людська й Божа, коли дієш і коли робиш усе, щоб люди були в єдності. І я вірю, що ми можемо повернути мир Україні. І хай кожен новий день, кожен новий результат наближають для України мир і для всіх наших людей наближають безпеку.
Дякую вам за підтримку!
І я дякую вам за всі ваші молитви заради України! Дякую, що поширюєте правду про цю війну, єднаєте й підтримуєте людей та закликаєте всі серця світу бути з нами, бути з Україною.
Слава Україні!
