Дякую, пані Еплбаум, за таке щедре й водночас лаконічне представлення.
Пане президенте Деніелс, пане голово Ради піклувальників Фостер!
Дорогі студенти, викладачі, батьки й гості сьогоднішнього заходу в університеті!
Передусім – випускники 2023 року…
Вітаю вас, що ви дійшли до цієї почесної межі – випускного дня в одному з найвеличніших університетів світу.
І якщо зараз хтось із вас трішки хвилюється через те, чи не затягне мій виступ ваш такий довгоочікуваний момент випуску, одразу хочу всіх вас запевнити, що теж постараюся бути лаконічним. Хоч, можливо, і не настільки, як пані Еплбаум на початку, але все ж говоритиму не довго.
Питання часу зараз – ключове питання. І саме про нього я хотів би сьогодні сказати.
Одним із найпоширеніших трюїзмів на Землі є порада цінувати або хоча б не марнувати час. Чому це стало таким поширеним?
Будь-яка людина колись усвідомлює, що час є найціннішим ресурсом на планеті. Не нафта чи уран, не літій чи щось інше, а час. Сам плин часу в цьому переконує.
Хтось розуміє це швидше, і вони щасливчики. Хтось розуміє запізно, коли когось чи щось втрачає. Люди не оминуть цього – це лише питання часу.
Зараз ви можете озирнутись на той час, який ви провели тут, в університеті, навчаючись. Чи взяли ви від нього все, що потрібно було саме вам?
Попереду у вас іще більше часу – ціле життя. Це ваші кар’єри, які ви побудуєте. Це гордість ваших батьків, на яку вони мають повне право, якщо виховали таких дітей, які закінчують Johns Hopkins. Це ваші родини, які – я вам цього бажаю – принесуть вам кохання. Це ваші діти й онуки, які успадкують частинку вашої душі…
Чи зможете ви не згаяти цей час життя?
Ця тема виглядає банальною, але це дуже-дуже складні питання для кожної людини. Як відповіси, так і проживеш.
І якщо на землі ще можна знайти нові поклади нафти чи літію, якщо в перспективі людство може почати видобуток ресурсів у космосі, то все ж поки що суто фантастика – взяти на життя більше часу, ніж відведено.
Але чому я говорю про це зараз?
Днями я знову був на передовій – на одній із тих ділянок фронту, де бої проти російських окупантів найжорстокіші. Я їздив, щоб особисто нагородити найкращих бійців і щоб привітати наших морпіхів із Днем морської піхоти України.
І знаєте… Фронт в Україні – це дуже різні люди, які воюють за свободу й незалежність. Це люди різного віку. І серед них є точно такі самі хлопці й дівчата, як ви зараз. Хтось із них встиг пройти свій випускний, хтось лише мріє про нього. У них і у вас – схожі надії на життя, схожі очікування від життя.
Але є фундаментальна відмінність, яка зводиться саме до питання про час. Час вашого життя підвладний лише вам. Час життя наших хлопців і дівчат на передовій, час життя всіх українців, які змушені переживати цю страшну російську агресію, на жаль, підвладний багатьом чинникам, які не залежать від них.
Куди вдарить чергова російська ракета чи ще один іранський убивчий дрон, які Росія так любить запускати по Україні? Чи зможе наша ППО врятувати всі життя, що під загрозою? Який момент у бою може стати найбільш ризикованим, а який – вирішальним? Та скільки триватиме ця війна?
Ми намагаємося знову опанувати час нашого життя – те, що відбувається з нами.
І, до речі, якщо хтось із присутніх тут збирається стати політиком, то запам’ятайте, що саме це й буде вашою роботою – опановувати час. Робити час життя вашого народу й країни підвладним вашому народу й країні – за будь-яких обставин. Щоб ваші люди отримували відповідь на будь-яке питання про те, яким буде час їхнього життя.
Бувають спокійні часи, коли це просте завдання для політиків. Бувають дуже-дуже неспокійні політики, які ускладнюють, здавалося б, прості завдання так, що вони стають справжніми кризами. Буває різне… І, на жаль, досі бувають війни.
Звісно, я не побажаю нікому відчути себе на моєму місці. І неможливо дати інструкцію, як іти життям, щоб не згаяти його час. Проте завжди спрацьовує одна порада: ти маєш знати, для чого тобі сьогодні та яким ти хочеш бачити своє завтра.
Ти маєш знати це, коли ти – політик і маєш досягти певної мети для своєї держави. Ти маєш знати це, коли ти – солдат і повинен захистити свою позицію, щоб уся країна була захищена. Ти маєш знати це, коли тобі просто потрібно йти життям.
Іноді, правда, коли ти молодий і коли ти студент, все ж треба трохи часу й змарнувати. Бо яке ж життя без цього? Але тільки іноді. І коли від тебе не залежить хтось інший.
Я гордий, що Україна не втрачає жодного дня у своєму захисті від російського терору. Щодня ми робимо все, щоб стати сильнішими, дати більше захисту людям, врятувати більше життів.
Сполучені Штати також не втратили жодного дня, допомагаючи Україні відбити російську агресію. Президент Байден, сильна двопартійна коаліція в Конгресі й передусім американський народ, як і попередні покоління, піднялися на цей виклик і ведуть вільний світ до забезпечення свободи у Європі.
Ми, українці, віримо, що вільна й безпечна Україна є завершальним кроком у боротьбі за звільнення Європи від зла тираній – боротьбі, яка привела ваших прадідів і прабабусь на береги північної Франції близько 80 років тому.
Я не сумніваюся, що ви всі незабаром станете чудовими лікарями, юристами, інженерами й титанами нових технологій і нових бізнесів. Також я впевнений, що дехто з вас дослухається до поклику служити й стане членом Конгресу, секретарем кабінету міністрів і – так, можливо, – колись Президентом... Звичайно, після Президента Байдена, і прошу декого з вас: нам не потрібні сюрпризи.
Я впевнений, що ви, як і покоління до вас, продовжите вести за собою вільний світ, і це століття буде нашим століттям. Століттям, де пануватимуть свобода, інновації та демократичні цінності. Століттям, коли тиранії, що придушують своїх і прагнуть поневолити сусідів, зникнуть із Землі раз і назавжди.
Але від кожного нашого сьогодні залежать усі наші завтра, завтра наших дітей та онуків. Від кожного сьогодні!
Дякую тобі, Johns Hopkins, за увагу! Дякую тобі, Америко, за підтримку!
Слава Україні!