Шановна пані Спікер, пані Інаро!
Шановний пане Прем'єр-міністре!
Шановні депутати Саейми!
Дорогий латвійський народе!
Радий можливості звернутися до вас сьогодні й передусім подякувати за всю ту допомогу, яку Україна отримала від Латвійської Республіки та від багатьох звичайних громадян Латвії.
Ви сприймаєте нашу боротьбу за свободу як вашу власну боротьбу. І це справді так, бо саме зараз і саме в нас, в Україні вирішується доля всіх нас, усіх європейців.
Саме силою зброї у війні, яку розпочала Росія проти нашої держави, проти України, і водночас – проти свободи всіх своїх сусідів, визначається те, що домінуватиме у Європі протягом найближчих десятиліть. Або це буде справедливість для кожного народу, якої ми з вами хочемо. Або Росії вдасться зробити знову головними для різних народів слова «окупація», «репресії», «депортація». Я вдячний вам за рішучість, з якою ви стали на бік справедливості.
Ще о 18-й вечора 23 лютого в Україну прибули «Стінгери» з Латвії. Зброя, яку ми отримали від вас, уже з перших годин повномасштабної агресії Росії почала рятувати життя наших людей.
Поки багато інших вагалися, шукали відмовки, ви були серед тих, хто діяв. І продовжуєте зараз допомагати нам по максимуму. І в оборонній сфері, і підтримкою санкцій, і гуманітарною підтримкою, і надзвичайно теплим ставленням до наших громадян, які знайшли тимчасовий притулок у Латвії. Україна завжди памʼятатиме вашу допомогу. Я вдячний вам за це, вдячний за цю допомогу!
Тож чому так сталося, що хтось рішуче обирає шлях дій і підтримки, а хтось робить усе, щоб реально не зробити нічого?
Чому ті, хто не має великих ресурсів, може проявити велику сміливість, а деякі доволі потужні суб'єкти глобальних відносин не знаходять у собі й відсотка тієї потужності, яку маєте ви?
Чому для них критика за боягузтво, подвійні стандарти, лицемірство і навіть звинувачення в прямому потуранні російській агресії цілком терпимі, тільки б залишитись осторонь і тільки б зберегти зв'язки з Росією?
На ці запитання можна запропонувати різні відповіді.
Звичайно, часто відповідь – це просто гроші. Є ті, хто просто шукає вигоди та здатен думати лише про прибутки, про відсотки й виписки з рахунків.
Є й ті, хто марно сподівається, що зможе втихомирити Росію, якщо відмовчиться й не буде боротися з агресією по-справжньому. Але насправді це не вирішальні чинники. Вони – надбудова. Основа всього – зневага до цінностей.
Є люди – і їх багато серед сильних світу цього – які вважають, що не всі народи мають значення. Які вважають, що про якийсь народ можна просто забути, щоб спробувати зберегти спокій. Хай і тимчасовий, хай ілюзорний. Хай ціною десятків тисяч убитих, сотень тисяч депортованих чи мільйонів позбавлених своєї батьківщини. Для них це нормально. Спокій ціною життя інших. Але це не має бути нормальним!
У минулому – і навіть у дуже недалекому минулому – ця неповага до тих чи інших народів призводила до страшних і підступних змов і пактів, які позбавляли державності, руйнували кордони й розпалювали апетит до війни. Мільйони людей загинули через це. Життя цілих поколінь було отруєне. І здавалося, що принаймні Європа та західний світ зробили висновки з пережитого.
Але зараз ми знову чуємо, що нібито треба віддати Росії те, що вона хоче. Нібито треба погодитися на те, що якісь народи можуть бути позбавлені частини зовнішньополітичних прав, бо якась, як кажуть, «історична сила» цього хоче. Цілком серйозно ведуться розмови про те, щоб провести якісь розмежувальні лінії по тілу суверенної держави, щоб нібито «умиротворити» агресора. І нібито потрібні поступки, поступки й знову поступки – звичайно, за рахунок держави, на яку напали, щоб агресор нібито милостиво зупинився.
І це – про Україну, яка вже четвертий місяць обороняється у повномасштабній війні проти другої за потугою армії у світі.
А що ж буде, якщо Росія піде війною проти держав, які мають менший внутрішній потенціал для оборони, ніж Україна? Чи допомагатиме світ таким державам? Чи їх здадуть взагалі без суперечок?
І це не просто якісь міркування – це реальність. Це наша реальність.
У Росії відкрито говорять про те, що Україною вони не обмежаться. Їм потрібні й держави Балтії, Польща та інші країни Європи. Саме тому ми повинні відновити повну повагу до базових цінностей на нашому континенті. Ми повинні абсолютно чітко й на всіх рівнях боротися за принцип: кожен народ має значення. Інтереси жодного з народів не можна проігнорувати, зрадити чи обміняти на щось у відносинах із тим, хто хоче поставити цей народ у залежність від себе.
Коли цей принцип поважатимуть справді всі, на повну силу, тоді запрацює європейська єдність. І тоді в Росії не буде жодного шансу ані у війні проти України, ані у війні проти будь-якої іншої країни Європи.
Коли Україні говорять, що нібито не варто давати нам усю зброю, необхідну для перемоги, мається на увазі насправді саме це – що нібито наш народ має менше значення, ніж інші народи, яким таку зброю вже надали або які можуть нею розпоряджатися.
Коли нам кажуть, що ми маємо віддати частину нашої землі, бо це нібито «необхідний компроміс», то це означає, що наш народ вважають менш гідним того, щоб урахувати його інтереси.
І тим більше коли нас просять ще «трішечки» почекати у приймальні Європейського Союзу – роки чи десятиліття, – не погоджуючись надати нам повноправне членство, а деякі ще сумніваються й щодо кандидатства для України, то це тільки підкреслює, що не працює принцип поваги до кожного народу. А повинен працювати.
Бо якщо Росія піде війною, скажімо, на будь-яку державу, не дай Боже, Латвію, усім членам НАТО доведеться вирішувати, чи захищати Латвію. Якщо Росія спровокує якусь надзвичайну кризу на кордонах або всередині якоїсь країни Європейського Союзу, всім членам ЄС доведеться вирішувати, чи допомагати.
І що ж вони зможуть вирішити, якщо поваги до кожного народу не буде? Ми маємо зробити все, щоб ніколи не довелося бачити очевидну відповідь на запитання, поставлене саме таким чином.
Пані та панове!
Першого березня на засіданні в Ризькому замку було ухвалене рішення нагородити мене орденом Вієстура першого ступеня – найвищою нагородою Латвійської Республіки. Це велика честь для мене.
Але я сприймаю це як відзнаку не моєї особистої діяльності, а нашої спільної боротьби.
Боротьби українського народу за незалежність. Боротьби латвійського народу за свободу у Європі. Боротьби усіх європейців, які справді поважають наші спільні цінності, за те, щоб Європа була справді сильною та справді об'єднаною.
Нам потрібне це обʼєднання, щоб гарантувати безпеку і України, і кожної іншої держави, якій може загрожувати російська агресія.
Нам потрібні сила та єдність Європи, щоб Росія заплатила за цю війну – заплатила повну ціну, зокрема через санкції та конфіскацію її активів. Відчувши ці втрати, вона повинна навчитися, що війна створює найбільші проблеми передусім агресору.
Потрібно не тільки нарешті погодити шостий санкційний пакет проти Російської Федерації, включно з ембарго на нафту, нафтові суміші й нафтопродукти, а й готувати вже сьомий санкційний пакет з іще потужнішими пунктами обмежень для Росії за терор проти України. Як і Латвія, уся Європа має обмежити російську енергетичну зброю. Повністю.
І, звичайно, нам потрібен повний потенціал Європи, щоб притягнути до справедливої відповідальності в компетентному суді всіх, хто організував і здійснює геноцид проти народу України. І я вдячний вашій державі, вашому Президенту пану Левітсу за ініціативи, які сприятимуть тому, що російські воєнні злочинці точно постануть перед судом.
Пані та панове!
Дорогий латвійський народе!
Наші батьки сподівалися, що війна не вдарить по нашому поколінню. Що нам з вами не буде загрожувати те, що довелося винести попереднім поколінням. Окупація, репресії, депортація...
Ми маємо все, щоб ліквідувати ці загрози. І, впевнений, зробимо це. Разом. І на основі наших цінностей.
Палдієс, Латвія!
Слава Україні!