Слава Україні!
Шановні учасники та учасниці цьогорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії!
Дорогі друзі України!
Дякую за запрошення. Я радий вітати вас усіх в Україні зараз – і багатьох уже не вперше. І це надзвичайно важливо в час такої війни бути в Україні, бути поряд із нашими захисниками, захисниками України, з усіма нашими людьми – людьми, які змушені проходити через найважче, що тільки може бути, – через повномасштабну війну. Я вдячний усім вам, що ви з Україною.
Але важливо також усім нам однаково розуміти, що означає бути з Україною. Це не лише про присутність. Не лише про емоційний звʼязок із нашою державою, з українцями, із нашою битвою заради своєї незалежності.
Вчора російська армія завдала одного з численних ударів по Україні. Це був удар артилерії. По селу Віролюбівка на Донеччині.
Росіяни бачили, куди били. Згоріли вантажівки Міжнародного комітету Червоного Хреста. Дві людини були поранені цим ударом. На жаль, троє були вбиті. Мої співчуття. Це були працівники гуманітарної місії, їхні життя забрала російська артилерія. І прикро, дуже прикро бачити, що Червоний Хрест у своїй офіційній комунікації побоявся сказати навіть, що це був російський удар. Це наше життя. Але це їхнє обличчя… Але ж це не просто правда – це російський удар, російський терор. Учора ж російська армія завдала не менш красномовного удару. Російська ракета уразила цивільне судно в Чорному морі. Мені здається, що це було вже біля румунських вод. Це був балкер із вантажем пшениці. Порт призначення – у Єгипті. І просто пощастило, що ніхто з екіпажу не був убитий тією ракетою. І від Єгипту не було жодної реакції, хоча це їхня продовольча безпека. Але ось так Росія ставиться і до Єгипту, і до продовольчої безпеки, і до вільного мореплавства – ставиться, як типовий терорист. Поки є подвійні стандарти у сфері моралі, Путін може шукати щось інше, окрім миру.
Зараз – третій рік цієї повномасштабної війни. І після стількох убивств, після стількох руйнувань в Україні, після стількох російських злочинів війни, після стількох терористичних ударів Путін досі може дозволити собі знищувати життя в Україні так, як йому заманеться, може купувати та виробляти ракети, бомби й артилерію, може дозволити собі навіть заявляти світу ультиматуми. Та очікує – очікує, що світ поступиться йому, його божевіллю.
Третій рік війни, а Путін досі вірить, що це йому мають поступатися. Чому так?
Цими днями були дуже важливі зустрічі з нашими партнерами, були в Україні поважні гості. Зокрема, представники Сполучених Штатів Америки та Великої Британії.
Звичайно, ми не можемо розкривати повністю змісту закритих перемовин між нашими партнерами й нами. Але я хочу поділитися своїм відчуттям.
Зараз в Україні, як і в багатьох інших країнах, почався шкільний рік. Діти пішли до школи. Ми в Україні дуже хочемо, щоб якнайбільше дітей навчалися не онлайн, а разом з іншими дітьми у звичайній атмосфері, шкільній атмосфері, коли здобуваються не тільки знання, а й соціальні навички, навички спілкування та життя. Нам для цього потрібна ППО, передусім «петріоти», яких достатньо у світі та яких ми давно очікуємо від наших партнерів.
І коли говориш на зустрічах, важливих, закритих – різних, із партнерами: нам потрібна ППО, важко, дуже важко щоразу чути у відповідь: «Ми працюємо над цим». Російські ракети й надані Іраном «шахеди» в цей час, на жаль, також працюють, але працюють у нашому небі й проти наших людей. І Путіну не потрібні жодні дозволи, жодні погодження на далекобійність.
Усі ви чули, багато хто бачив і дехто навіть сам пересвідчився, як важко зараз на фронті, як важко зараз усюди, передусім на Донеччині, біля Покровська. Там героїчні наші воїни – я хотів би, щоб ми підтримали їх, поаплодували, подякували за їхню мужність – це справді сильні люди, дуже сильні люди. Усі ми з вами розуміємо, що вони потребують підкріплення. А це означає – укомплектованих і готових до бою підрозділів. Достатньо, щоб не лише не втрачати позицій, а й відновлювати їх.
Ми вже місяцями говоримо з партнерами щодо цього – щодо комплектування наших бригад. Я вдячний усім лідерам, усім державам, які взяли на себе відповідальні зобов’язання та справді їх вчасно виконують. Але, чесно кажучи, ми ще далекі від повного виконання того, про що домовилися давно.
І коли нагадуєш про це на перемовинах, дуже непросто знову чути: «Ми займаємося цим, ми працюємо». Поки це звучить, Путін спалює наші міста й села – ось чим він займається. І йому не потрібні будь-які погодження. Зволікання з допомогою нам та із сильними рішеннями для України Путін трактує як дозвіл для себе робити все, що він робить, усе що завгодно.
І щодо далекобійності для України.
Кожен, хто просто бачить на мапі, звідки Росія щоденно завдає ударів, де Росія готує сили, де Росія тримає резерви, де вона розташовує військові обʼєкти та яку використовує логістику, – кожен, хто все це бачить, очевидно розуміє, для чого Україні далекобійність.
Ми детально говорили про це, до речі, з Ентоні Блінкеном та Девідом Ламмі – держсекретарем США і британським секретарем щодо закордонних справ, які нещодавно були в Києві. Сподіваюсь, що після нашої розмови вже не може бути жодного незакритого питання про те, чому Україна потребує достатньої далекобійності.
Я хочу підкреслити ще раз: достатньої. Достатньої не для того, щоб просто сказати, що рішення є. Далекобійності, достатньої для того, щоб змінити перебіг війни та змусити Росію шукати миру. І ми дуже сподіваємося на наших партнерів, ми сподіваємося на результат від наших партнерів. Принаймні ми працюємо над цим.
Шановні пані та панове!
Коли ми думаємо, як закінчити війну, ми з вами маємо абсолютно чітко усвідомлювати, що це потрібно саме нам із вами, а не Путіну. Він не хоче нічого закінчувати. Йому комфортно відправляти людей на смерть, керувати своїм народом через телевізор і насолоджуватися життям у його бульбашці. Його особисто та його оточення війна поки що, на жаль, не зачіпає сильно. Поки що. Поки що. Але Путін і його спільники повинні відчути всі ці проблеми, які приносить війна. А це означає – війна має стати суттєво важчою для Росії. Тільки так, можна примусити Росію сприйняти, що війну доведеться завершувати. І завершувати справедливо – на основі міжнародного права. Для цього потрібні сильні рішення світу. І кожен із вас знає які.
Коли ми чуємо, що в Росію прибули нові ракети з Ірану, це ж те саме зло, яке союзникам доводилося вже збивати в небі Близького Сходу. Зараз, можливо, відрізняється марка ракет, але не терористичний мотив Ірану, що лежить в основі розповсюдження та застосування цієї зброї. Якщо союзники разом збивають ракети й дрони в небі Близького Сходу, то чому досі немає аналогічного рішення про спільне збиття російських ракет й іранських «шахедів» у небі України? Причому це не робиться й тоді, коли ракети та дрони прямують буквально на територію наших сусідів.
І коли ми порушуємо це питання з нашими партнерами, постійно, до речі, усі намагаються його просто, якщо чесно, заговорити. І бояться навіть сказати «ми працюємо над цим». Навіть цих слів бояться. І це правда.
Поки що лише Білорусь відзначилася збиттям російських «шахедів». Я не думав, що в такому форматі це буде… Це справді, я вважаю, просто принизливо для сильного демократичного світу.
І ми, і наші партнери абсолютно точно знають усі точки, у яких Росія збирає сили для ударів. Всі. Знають, де розташована російська ППО. Якщо хтось не знає з партнерів, ми можемо поділитися цією інформацією. І на які позиції виводяться пускові установки російських ракет і які маршрути логістики критичні для російського окупаційного контингенту. Все це можна знищити за лічені місяці. Війна триває 10 років, повномасштабна – майже три. Тобто чого не вистачає, щоб її завершити? Сили? Рішень? Чи бажання?
Чому Путін може тримати на максимумі власне виробництво своєї зброї? Критичні складники він отримує. Ми бачимо в російських ракетах, які б’ють щоденно по наших містах і селах, компоненти зі всього світу: Америки, Європи, з Тайваню тощо. Ланцюжки такого постачання в Росію досі існують. І виявляється, що Путіну дешевше продовжувати терор, ніж нам захищатися від цього терору. Логістика зброї в Росії та майданчики для російських ударів просто, на жаль, поки що недосяжні для наших захисників, для наших захисних ударів. У нас є ефективні дрони. Але дронами не зробиш усього того, що мають зробити ракети. І навіть артилерію Путін може взяти більш ніж достатньо та відносно дешево в Північній Кореї, коли для України кожен оборонний пакет – це досягнення.
Чому я говорю зараз дуже багато, вибачте, дуже багато саме про деталі щодо зброї? Насправді це деталі про примус Росії до миру. Нічого іншого Путін не розуміє. Тільки те, що зміцнює позиції України. Тільки те, що погіршує ситуацію для Росії. Тільки те, що партнери справді роблять необхідні кроки, а не від зустрічі до зустрічі обіцяють попрацювати над цим, розглянути, які ж кроки необхідні, нібито досі комусь іще незрозуміло які.
Звичайно, ми живемо у війні, і в таких умовах не спланувати незмінний графік. Але цього місяця запланована наша зустріч із Президентом Байденом. Я представлю йому план перемоги. Систему взаємопов’язаних рішень, завдяки яким Україна отримає достатню силу – достатню, щоб поставити цю війну на курс до миру.
Такі загарбницькі війни, як війна Росії проти України, можуть закінчитися справедливо кількома шляхами: або армію-окупанта витісняють силою, або дипломатією, що гарантує збереження реальної незалежності країни та її очищення від окупації. І в першому, і в другому випадку Україна потребує сильних позицій. Із цим можуть допомогти Сполучені Штати. Якщо ми однаково з нашим ключовим партнером хочемо перемоги. Пакет перемоги, який я представлю Президенту Сполучених Штатів, може прокласти шлях до надійного миру – до повної реалізації Формули миру. У світі, на жаль, є досі ілюзії, що нібито можна поговорити з Москвою чи окреслити якісь нові червоні лінії, завдяки яким Москва з часом стане м’якшою та схильною до примирення. Якщо без ілюзій, якщо ми всі хочемо одного дня почути слова «нарешті настав мир, справедливий мир в Україні», то ми повинні вже зараз чути, що Україна стала достатньо міцною – достатньо саме для перемоги. І це буде гарантією миру.
І це залежить не тільки від нас. Багато в чому – від світу, від вас, друзі.
Я дякую всім українцям за хоробрість! Я дякую кожному з партнерів, хто справді робить усе, щоб Україна була сильною, щоб держава наша перемогла.
І я хочу мати змогу подякувати лідерам світу за ключову річ – за саме таку допомогу, яка зробить перемогу України неминучою. Тільки так до путінської бульбашки дійде бажання шукати реального миру.
Дякую за увагу!
Слава Україні!
