Дякую!
Дякую, Спікере! Дуже велика честь бути тут! Дякую за все, великий народе Данії!
Дуже дякую!
Привіт! Вітаю тебе, Копенгагене!
Шановний народе Данії! Шановна Метте, пані Прем’єр-міністр!
Пам’ятаю, як ти була в Києві, у нашій столиці, 21 квітня 22-го року.
Я скажу відверто: тоді був дуже тяжкий час для України. Для всіх нас, для дітей, для кожного. Ми тоді для себе вже все вирішили та билися щосили. Але тоді світ ще не обрав, як діяти. І українці ще не знали, хто у світі буде з нами насправді. Так довго, як треба. І так, як справжні союзники. Як Данія! Як кожен і кожна з вас. Тут, на площі, і в кожній данській родині, у кожному домі, де нам бажають перемоги в цій битві за свободу так само, як ми бажаємо! Я дякую вам усім!
Сьогодні, майже через півтора року після того твого візиту в Україну, пані Прем’єр-міністр, ми можемо впевнено сказати, що світова більшість іде за Данією – вони з нами. Ми це відчуваємо. І це велика підтримка для нас.
Коли перші російські ракети вдарили по наших містах, сповістивши світ про повномасштабну війну посеред Європи, ризик був шаленим. Ризик, що Європа втратить себе, як це вже було в історії. Це був ризик, що тиранія знову виграє. Це був ризик, що культура знову програє.
Найстрашніше – могла бути зруйнована повага, яка є основою нашої вільної та об’єднаної Європи. Повага до кожної нації, до кожної спільноти, до кожної людини. Коли у Європі не пануватиме повага, диктатури пануватимуть над Європою. Ми вберегли від цього нашу Європу. Разом уберегли!
Якою є ціна життя? Війна завжди ставить це питання. Це правда.
Коли я говорив із нашими воїнами на передовій, вони розповідали мені про мотивацію російських окупантів. Російські солдати бояться загинути в бою менше, ніж вони бояться відмовитися від агресії та повернутися додому. Вільній людині це важко навіть уявити. Уявити, що таке Росія сьогодні, якщо її люди бояться свого повернення додому більше, ніж загибелі на війні. Це найгірше, що тиранія робить зі своїм народом – вона повністю знищує цінність життя.
Ми ніколи не дозволимо перетворити Україну чи будь-яку іншу країну на таку ж територію неповаги до людей, неповаги до життя та різноманіття, якою стала російська держава і якою вона хоче зробити інші країни. Ми маємо завжди пам’ятати, що проти нас. І маємо до самої нашої перемоги діяти так само, як ми з тобою, Даніє, діємо.
Коли Україні потрібна зброя, ви допомагаєте зброєю. І я дякую вам – усій Данії – за всю зброю, яку ви надали для захисту свободи. За F-16, про які ми домовилися. Дуже дякую! Коли російські ракети били по наших електростанціях минулої зими, щоб загнати Україну в блекаут і поразку, ви допомогли нам пройти зиму. Коли було потрібно прихистити наших людей, ви дали їм надзвичайно щедрі можливості. Дуже дякую за ваше ставлення до наших людей, до українців! Дякую всім вашим сім’ям, домам, всім вашим людям, всім вашим містам! Дуже дякую, Даніє! І коли я звернувся до вас по підтримку для нашого портового міста Миколаєва, яке постійно страждає від російського терору, ви майже одразу почали надавати таку підтримку. Дуже дякую всім вам!
Дорогі друзі!
Сьогодні ми впевнені: Росія програє в цій війні. Але все ж головне не лише це. Головне ще й те, що ми доводимо своєю перемогою, своєю співпрацею. Що ви доводите своєю підтримкою України. Разом ми доводимо, що життя – це цінність. Люди мають значення. Свобода має значення. Європа має значення.
Я впевнений, це буде закарбоване в історії. Завдяки, зокрема, тому, що ви з Україною. Дякую ще раз!
Я впевнений, що ми переможемо, бо правда на нашому боці! Всі наші люди дуже чекають на цей момент. Це буде спільна перемога правди, демократії, наших народів. Дуже дякую за вашу підтримку! Після перемоги ми приїдемо до вас. Можливо, це незвично буде почути від Президента, але я хочу сказати це. Ми приїдемо до вас, разом десь сядемо і скажемо: «Skål».
Дякую, Даніє!
Слава Україні!
