Промови та звернення

Ми всі – українці. Ми всі – європейці. Ми всі – вільні люди вільного світу. У єдності! На полі бою й на політичних посадах, на мітингах і на самітах, у роботі й у спілкуванні з людьми. Усіма своїми діями ми повинні спонукати Росію шукати мир. Усіма своїми діями ми повинні наближати перемогу свободи.

Українці бачать, що Франція так само цінує свободу, як це було завжди. І ви захищаєте її. Ви памʼятаєте, що це таке. Свобода, рівність, братерство. Кожне з цих слів для вас сповнене силою! Я відчуваю це. Українці відчувають це. Тому ми очікуємо від вас, очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що ви зможете зробити так, щоб Росія шукала мир. Щоб закінчила цю війну проти свободи.

Закликаю обʼєднувати зусилля держав Азії – ваших партнерів, щоб стабілізувати ситуацію. Щоб Росія шукала мир і зупинила цунамі свого жорстокого вторгнення в нашу державу, в Україну.

Продовжуємо працювати на різних рівнях і заради того, щоб спонукати Росію до миру. До припинення цієї жорстокої війни. Працюють українські представники на переговорах, які продовжуються фактично щодня. Це складно дуже. Часом – скандально. Але крок за кроком ідемо вперед.

Російське керівництво розуміє лише мову сили й завжди плутає миролюбність зі слабкістю. Хочу запитати в наших європейських партнерів: то які ви насправді? Ви миролюбні чи слабкі?

З першого дня цієї війни ви розділили наш біль і допомагаєте щиро, від серця. Українці памʼятатимуть це завжди. Ваше тепло, вашу небайдужість і вашу силу, яка повинна зупинити одну людину. Всього одну людину, щоб вижили мільйони.

Ворог потроху намагається ворушитися. Десь – перейти в наступ. Десь – захопити нашу дорогу. Десь переправитися через річку. Українська армія – молодці – відбиває ці намагання. І стримує окупантів.

У цьому відео я хочу окремо звернутися до українських міст та хоробрих жителів цих міст. До вільного півдня України, де сонце світить тільки бажаним гостям, а не випадковим «туристам» на танках.

Вже 25-та доба, як російські військові шукають і ніяк не можуть знайти придуманих ними ж «нацистів», від яких вони хотіли нібито захищати наших людей. Як вони шукають і не можуть знайти українців, які зустріли б їх із квітами. Хоча б у якомусь місті нашої держави. Хоча б у якомусь селі.

Мені не треба вас переконувати, наскільки переплелися наші історії. Історії українців та євреїв. У минулому й зараз, у цей страшний час. Ми – в різних державах і в абсолютно різних умовах. Але загроза одна і у нас, і у вас – тотальне знищення народу, держави, культури. І навіть імені України, Ізраїлю.