Видно, що це був затишний будиночок. Дбайливо складені підручники старшої донечки. Ведмедик біля ліжечка молодшої, півторарічної доньки. Саме на порозі дитячої кімнати все сталося. Російська ракета вбила маму дівчаток, 31-річну Катерину. Крізь проламану стелю на зруйновану оселю тепер дивиться небо. «Як я скажу це дітям?» – плаче на порозі біля горщиків із квітами батько загиблої. Дівчатка вижили, бо старша була у школі, а меншу бабуся повела гуляти. Вижили фізично. Але як вижити після такої втрати морально?
Я розповіла вам усього про одну свіжу трагедію з життя України. Лише в один день. А такими через російський напад стали всі наші дні. І це трапилося в Дніпрі – місті, яке не розташоване на лінії фронту. Це може статися будь-де, навіть у глибокому тилу країни, за сотні кілометрів від бойових дій. Про такі місця в Україні світова преса часто пише: «Там усе працює, люди ходять на роботу, все спокійно». Але саме це і є війна: коли за одну хвилину жвава вулиця, зупинка, магазин перетворюються на місця особистої людської трагедії. Війна – це не постійний вогонь. Це постійне незнання, чи будеш ти живим за хвилину.
Тому питання: «Що ви думаєте про те, що люди у світі втомилися читати новини про війну в Україні?», яке я надто часто чую в інтерв’ю міжнародній пресі, уводить мене в ступор. Якщо український солдат попри шалену протидію ворога та втрату побратимів не втомився звільняти українську землю, якщо українці попри горе й сльози не втомилися захищати своїх дітей та їхнє майбутнє, то як люди десь у безпечній країні можуть втомитися гортати стрічку новин?
Інше питання, яке мені також часто ставлять: «То чого ще Україна хоче від світу, інших країн?»
За всієї глибокої вдячності тим, хто нам допомагає, гадаю, час змінити фокус цього питання. Не «чого хоче Україна?», а «чого хоче світ і кожен його житель?». Чи хоче він, щоб агресор залишився безкарним і продовжував? Чи хоче такого нового світового порядку?
Тому, коли хтось каже «війна в Україні», ми мусимо уточнити: це війна у глобальному світі. Напад на всі міжнародні домовленості, на права людини.
І якщо «втомиться» Україна, війна не зупиниться. Вона просто піде далі. Як епідемія, як глобальне забруднення, які не спинили вчасно. І буде вже біля ваших кордонів, нависне над затишними будиночками, де живуть ваші діти.
Для світу дозволити собі втомитися від війни в Україні – це дозволити нам померти. В буквальному сенсі. Бо імперія не зупиниться. Її потрібно зупинити. І саме це зараз робить Україна.
Тож чого ж ми хочемо? Щоб про це знали.
Не лише Україна, а ми всі зараз – той самий маленький родинний будинок, над яким зависла ракета. Ми всі мусимо втримати небо над ним.