Слід визнати, що Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у Будапешті 5 грудня 1994 року, став одним з найбільш недооцінених документів, створених у буремних 1990-х роках на руїнах СРСР.
Зміст цього документу полягає в тому, що Україна, відмовляючись від третього за потужністю ядерного арсеналу в тогочасному світі та, відповідно, роблячи найбільший після Другої світової війни внесок у глобальний мир і безпеку, отримала гарантії від провідних військових держав світу щодо непорушності своєї безпеки та існуючих кордонів. Підписанти Меморандуму не тільки підтвердили їхні зобов’язання не використовувати проти України ядерну зброю, але також:
– у пункті 2 Меморандуму підтвердили їхні зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України;
– у пункті 3 Меморандуму підтвердили їхні зобов’язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва у Європі утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.
Аналізуючи Будапештський меморандум, доходимо висновку, що безпекові гарантії щодо України були порушені ще задовго до 2014 року. Наприклад, варто згадати відоме прикордонне протистояння у 2003 році в конфлікті навколо острова Тузла, що загрожувало територіальній цілісності України. Не менш небезпечними можна вважати так звані газові війни, які є проявом свідомого економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам Україну.
Світ не відреагував належним чином на такі порушення зобов’язань одним з підписантів Меморандуму, які наростали з роками, призвівши в підсумку до прямої збройної агресії. Більше того, настільки відверте ігнорування безпекових зобов'язань перед Україною поставить під сумнів для будь-якої іншої держави світу вагу підписів і обіцянок представників держав-гарантів за Будапештським меморандумом. Хто тоді виконуватиме інші подібні домовленості? Ігнорування зобов’язань держав-підписантів за Будапештським меморандумом перед Україною ставить під сумнів увесь корпус міжнародних договорів щодо нерозповсюдження та контролю над зброєю масового ураження.
Враховуючи те, що залишається актуальним глобальне завдання з нерозповсюдження ядерної зброї, а також зі створення нових міжнародних документів, що гарантуватимуть безпеку окремих держав у разі відмови від ядерної зброї або намірів з її виробництва, констатуємо, що потрібна й актуалізація положень Будапештського меморандуму. Його подальше невиконання може заблокувати досягнення нових дипломатичних рішень у сфері глобальної безпеки. Враховуючи також довготривалість порушення однією з держав-підписантів її зобов’язань, підтверджених у Меморандумі, наполягаємо на необхідності спільної роботи інших держав-гарантів для відновлення безпеки та територіальної цілісності України.
Хочемо підкреслити, що це не є позицією однієї з політичних команд в Україні – команди влади. Це може бути загальнонаціональною позицією, що значно сильніше. Саме тому Президент Володимир Зеленський запропонував п’яте питання для загальнонаціонального опитування 25 жовтня 2020 року щодо Будапештського меморандуму: «Чи потрібно Україні підняти сьогодні на міжнародному рівні питання: або всі підписанти меморандуму виконують взяті на себе зобов’язання, або ніхто?». Нашій державі потрібен мандат від народу для того, щоб звертатися до держав-підписантів Меморандуму щодо виконання їхніх зобов’язань.
Змушені нагадати, що за п’ять років від 2014-го тодішньою українською владою фактично нічого не робилося для підготовки деокупації Криму. Ще й були розведені у переговорах кримський та донбаський кейси. Актуалізація положень Будапештського меморандуму може допомогти нашій державі поновити втрачені за той час можливості, створивши значно міцніші переговорні позиції разом щодо Донецька, Луганська і Криму.
Ініційоване Президентом загальнонаціональне опитування не тотожне референдуму. Результат голосування 25 жовтня 2020 року у форматі такого опитування не матиме прямих юридичних наслідків. Застосування такої форми безпосередньої демократії потрібне для того, щоб зафіксувати волю народу і вже з цим політичним мандатом вибудовувати державні позиції.