Dear Ambassador Herbst, dear ladies and gentlemen.
Thank you for having me here. I’m grateful for the chance to talk to you. People of Ukraine are grateful to our American friends for all the help you provide. Both military and humanitarian. Thanks for your support. It’s really vital for us.
Yesterday, after the NATO summit I was told a joke. The NATO acronym stands for Never Act, Talk Only!
They say the joke is so old that it should be called vintage.
And now allow me to get to Ukrainian. Today, it’s the language of freedom. The language of victory.
Якщо це правда, то справи в нас кепські. Точніше, вони кепські в НАТО. Бо якби на російську агресію проти себе воно реагувало так само, як на вторгнення в Україну, російські танки вже декілька тижнів стояли б біля Дюнкерка.
І комусь (ми точно знаємо, кому) згодом, певно, довелося б знову висаджуватись у Нормандії.
Та НАТО пощастило – нині ці танки утилізують в Україні.
Одначе річ у тім, що Україна призначена не для цього.
В України – інші плани, свої плани. Розвиватися. Будуватися. Продовжувати реформи. Покращувати життя. Ці плани не просто поставлені на паузу. Для тисяч людей вони вже ніколи не здійсняться. Вони можуть ніколи не здійснитися для цілої нашої держави.
Адже війна, яку веде проти нас Росія, – це не просто війна за території чи ресурси. Це війна каральна. Зумовлена прагненням повернути відступників, що повстали проти «русского мира». Або знищити їх.
Для путінського режиму Україна – це єресь. Буквально. А війна проти неї – це війна релігійна.
Тож це – війна на знищення. Мета Росії – знищити Україну. Як народ, що живе за власними звичаями. Як політичну націю, що сама обирає цінності. Як суверенну державу, що сама визначає свій шлях.
У цих словах немає перебільшення. Їх треба сприймати абсолютно буквально. Бо саме це мало на увазі російське керівництво, роками говорячи про «один народ». Про Україну як «історичний фантом» та «навіть не державу».
Генрі Кіссінджер, людина, яку я дуже поважаю, дуже чітко вхопив сутність ставлення Росії до України.
Процитую мовою оригіналу: «The West is trying to establish the legality of any established border. For Russia, Ukraine is part of the Russian patrimony».
Зараз світом просувають кампанію «Дайте миру шанс», лунають заклики до примирення України та Росії. Ми не починали цієї війни. Ми хочемо її завершення більше, ніж будь-хто у світі. Ми докладаємо неймовірних зусиль для цього. Зокрема дипломатичних.
Однак «примирення» тут абсолютно недоречне слово. Воно вказує на паритет і рівність сторін. Ми ж бачимо підкреслену зверхність з боку Росії. І намір продовжувати йти шляхом насильства та руйнувань.
Загарбницькі плани Кремля зазнають поразки. Бліцкриг провалився. Жодного стратегічного завдання сили вторгнення не виконали навіть за місяць боїв.
Вони вважали, що вторгнення в Україну буде легкою прогулянкою. Вони вважали, що швидко придушать наше прагнення свободи. Що ж, у них великий досвід у цьому. У них за плечами – Берлін 53-го, Будапешт 56-го, Прага 68-го… Та вони забули, що ОДКБ – це бліда тінь Варшавського договору. Росія – це бліда тінь СРСР. Але в неї все ще дуже великі ресурси. Зокрема людські.
Чехословаччину приборкували півмільйона солдат. Загарбувати Україну відправили 200 тисяч. Поки що. Та нова хвиля вторгнення вже на підході. І, можливо, вона буде більшою. В Росії триває прихована мобілізація. Союзники Росії намагаються уникнути участі в її агресії. Але шантажем та провокаціями вона все ще може їх примусити. І це значить, що нам доведеться боронитися далі.
Та вже цілком очевидно: російське керівництво прорахувалося щодо України. Прорахувалося в кожному пункті. Тому що рядок «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто урочисті слова з нашого Державного гімну. Це українська національна ідея. Ми не просто віримо, що свобода – найвища цінність. Ми це знаємо. У 2014 році це знання втілилося в гасло «Україна – це Європа». Звісно, це не про географію – щодо неї все очевидно. Це саме про цінності.
Та сьогодні Україна – це Грааль Європи. Без перебільшення. Бо саме вона відроджує ті принципи, які дали життя нинішній цивілізації Заходу. Не можна міняти свободу на комфорт. Не можна купувати ресурси за справедливість і права людини. Не можна виправдовувати людожерство самобутністю. Не можна боятися зло називати злом. Не можна зла боятись.
Ми не боїмося. І саме це робить Україну антагоністом Росії. Тією «анти-Росією», про яку весь час говорить Путін. І в цьому сенсі наша держава є безперечною екзистенційною загрозою для нього. Тому що його програш в Україні означатиме крах режиму. А успіх – лише посилить його.
Терор – основа його режиму. Терор – основа російської державності. Терор – основа російської воєнної стратегії. Росія – держава-терорист.
Російські збройні сили руйнують наші міста не лише через технічну відсталість і брак високоточних боєприпасів. Вони роблять це, щоб викликати жах. Скинуті на Київщину фосфорні бомби – це ж не про воєнну перевагу. Методичне знищення Маріуполя – це не про воєнну перевагу.
У Маріуполі до війни було більше людей, ніж у Маямі. Уявіть Маямі без води. Без доступу до ліків. Без їжі. Уявіть Маямі, яке щодня стирають на порох. Разом із мешканцями, яким не дозволяють евакуюватися. Квартал за кварталом. Школи. Театр. Пологовий будинок. Без жодного воєнного сенсу. Лише заради залякування.
Вони нищать об’єкти цивільної інфраструктури та використовують неконвенційну зброю, щоб викликати гуманітарну катастрофу. Вдаються до хімічного та ядерного шантажу – загроза екологічних катастроф внаслідок диверсій на захоплених Чорнобильській та Запорізькій АЕС лишається вкрай високою.
Вони прикриваються мирними мешканцями. Беруть їх у заручники десятками тисяч і вивозять на роботи в депресивні регіони Росії. Вони це називають евакуацією. Насправді це викрадення.
Тому я закликаю партнерів: час визнати Російську Федерацію державою-терористом. Офіційно. Час визнати збройні сили Російської Федерації терористичною організацією. Час визнати їх злочинною організацією.
Та цього, вочевидь, не станеться, поки місце в Радбезі ООН незаконно посідає держава, яка здійснила агресію проти однієї з держав-засновниць ООН.
Цього не станеться, поки найбільший і найпотужніший оборонний альянс світу найбільше піклується про уникнення конфронтації з режимом, який роками ламав світову систему безпеки.
Напад на Україну поставив жирну крапку в цьому процесі.
Тому ми мусимо вистояти. Для себе. І для світу. Бо далі буде тільки гірше. Непокарані тиранії множать беззаконня. Їм не потрібна сила права. Вони визнають лише право сили.
Росія розуміє тільки мову сили. Її успіх в Україні лише зміцнить претензії Кремля. На території. На відновлення радянської зони впливу. На право диктувати іншим народам, як жити.
Україна триматиметься. Для нас ця війна – народна. Тому ми не поступимось ні суверенітетом, ні територіями.
Але ми не можемо дозволити собі піррової перемоги. Ви не можете собі цього дозволити. Зруйнована й знекровлена Україна перестане бути тим, чим вона є сьогодні. Перестане бути передовим бастіоном європейської фортеці.
Щоб вистояти, нам потрібні дуже конкретні речі. Ви знаєте, про що йдеться. Та ми змушені раз у раз нагадувати про це.
Почну з найпростішого. У війні дуже важливо встигнути. Важливо мати час. Що більше, то краще. Дайте нам його. Нам дуже потрібен обмін розвідувальною інформацією в режимі реального часу. Дуже потрібна чітка й повна картина дій Росії. Це вкрай важливо для нашої оборони.
Нашу перемогу наближають два чинники. Перший – наша стійкість. Мужність кожного бійця. Кожного волонтера. Кожного громадянина. Другий має багато назв – Javelin, Stinger, Mark-19 тощо.
Але стрілецька й переносна зброя, якою б сучасною вона не була, має обмежену ефективність. Без повноцінного ленд-лізу, без важкого озброєння – далекобійної артилерії, систем залпового вогню тощо – оборонна війна проти Росії перетвориться на партизанську. Просто через чисельність її мобілізаційних резервів. Це посилює ризики гуманітарної катастрофи й гарантовано збільшить потік біженців. Мусимо будь-що цього уникнути.
Врешті-решт нам необхідно закрити небо. Тут ми бачимо декілька варіантів. І всі вони залежать насамперед від політичної волі сторін. Базовий варіант – передача Україні винищувачів та далекобійних систем ППО радянського та російського виробництва. Відповідні запаси мають Польща, Словаччина, Болгарія та Греція. Вони могли б передати їх нам, а США – посилити їхній захист, надавши відповідну заміну. Тимчасове розміщення систем Patriot та місії повітряної поліції могли б захистити ці країни від недружніх дій та провокацій з боку Росії через передачу озброєнь нам.
Переважна більшість громадян США та інших країн світу виступають за збільшення підтримки України. Зокрема військової. І кількість таких людей щотижня зростає. Настав час політикам якнайшвидше дослухатися до думки своїх народів.
Успіхи Росії забезпечує страх. Саме він спонукає її до подальшої агресії. Її стримає лише рішучість. І саме час проявити її. Не піддавайтеся на шантаж. Не піддавайтеся паніці. Не поступайтеся терористам.
Україна чинитиме опір. Україна продовжить боротьбу. Не лише проти агресора. Але й за майбутнє. За надійні гарантії повоєнної безпеки. Нас не влаштує жодна конфігурація, що ставить під загрозу суверенітет і територіальну цілісність України. Нас не влаштує компроміс на російських умовах. Жертва агресії не має платити за мир. Агресор має бути позбавлений змоги напасти знову. Тому ми закликаємо наших партнерів і союзників до пошуків формату, який буде ефективно й довго працювати. Ми засвоїли уроки Будапештського меморандуму. Ми заплатили за них дуже дорого. Ця війна остаточно зруйнувала всю стару систему міжнародної безпеки. Потрібно вже зараз будувати нову. І Україна довела, що заслуговує бути не просто її учасником та засновником, а провідним учасником. І ми продовжуємо дуже дорого платити за це право.
І тепер час платити вже агресору. Ми закликаємо до посилення режиму санкцій. До їх неухильного дотримання. До впровадження механізмів, які виключатимуть участь міжнародних компаній в обході санкцій. Дайте світу таку модель, яка на довгі роки позбавить Росію можливостей провадити агресивну політику. Не тільки після завершення активної фази бойових дій на території України.
Закликаємо до ембарго на російські енергоносії. Закликаємо обрізати можливості «сірого» й «чорного» імпорту до Росії через країни ОДКБ та Євразійського союзу.
Росія – держава не торговельна й не землеробна, а військова, і покликання її – бути грозою світу. Ці слова належать імператору Олександру ІІ. Та їх міг би сказати кожен правитель Росії. А особливо – нинішній правитель.
Це колесо історії час зупинити. Поки цього не зробив він.
Все буде Україна