Пане Прем’єр-міністре!
Шановна віце-прем’єр-міністр!
Шановні присутні! Шановні друзі!
Впевнений, у нас тут дуже багато друзів, і це відчувається. І тому дозвольте мені саме так звертатися.
Насамперед я хочу попросити пробачення за нашу затримку – це факт. Сьогодні всі наші розмови тут, усі наші розмови в Болгарії, вони такі дуже важливі, вони змістовні, що часу просто не вистачає, щоб утриматися в цьому графіку… Але я сподіваюся, що наша розмова теж буде максимально змістовною. Я знаю, що у вас є запитання, і я із задоволенням, всі ми із задоволенням на них відповімо.
Але спочатку я хочу одразу ж подякувати всім у Болгарії, хочу подякувати кожному й кожній за повагу та підтримку для наших людей – це дуже важливо, – які після початку повномасштабної війни знайшли прихисток у ваших містах, серед вас, у ваших громадах. Загалом понад 140 тисяч наших людей отримали захист у Болгарії за час, що минув, і я дуже вдячний за це. Ви мені аплодували, і я хочу, щоб ви поаплодували собі за все, що ви зробили для наших людей.
Ми стараємося зробити все можливе, щоб наші люди могли якнайшвидше повернутися додому, в Україну. Щоб в Україні нарешті стало безпечно, і ми відчуваємо: це можливо не у віддаленому часі, а доволі скоро… Перемога України – вона реальна. І вона нам дуже потрібна.
Усе залежить тільки від одного чинника, а саме: від кількості й потужності тієї важливої підтримки, яку ми використовуємо для оборони, передусім збройної підтримки. Але також – від підтримки санкціями проти Росії за терор, фінансами – для нашої соціальної стабільності в такий час – час війни і – що не менш важливо – мотивацією для наших людей. Люди мають бачити й відчувати, що світ бачить і відчуває, через який біль проходять українці, щоб захистити для себе й для своїх дітей рівно ті ж цінності, якими насолоджується кожна вільна нація. Абсолютно справедливо.
Знаєте, серед усієї маси дезінформації щодо цієї війни – чи то російської дезінформації, чи то просто вигідних для Росії наративів – є кілька особливо абсурдних, небезпечних тверджень. І серед них – твердження, що допомога Україні, зокрема зброєю чи санкціями, нібито робить цю війну довшою й нібито не допомагає відновити безпеку.
Певно, ви могли чути такі абсурдні твердження. Завжди важливо спростовувати їх, бо війна – це такий час, коли будь-яке ігнорування реальності розхолоджує та заважає закінчити війну.
Реальність говорить сама за себе, а саме: ми змогли суттєво зменшити масштаб цієї війни. Передусім завдяки зброї, яку ми отримуємо.
Близько 1900 міст і сіл української землі наші воїни вже звільнили за час після 24 лютого минулого року. Справді, нам належить пройти ще дуже-дуже непростий шлях до звільнення від окупації всієї нашої території, але не забуваймо, як усе починається, як усе починалося та що українці змогли пройти.
Ми відбили російські атаки на наші північні регіони, столицю України. Ми звільнили значні території Сходу та Півдня нашої держави. Ми почали створення потужного повітряного щита, який може стати основою загальноєвропейського повітряного щита, і вже довели, що у Росії немає таких ракет, які не можна було б збити. Ми знищили в боях усю, я підкреслюю, усю найбільш боєздатну частину російської армії. Путін тепер змушений принижуватися перед такими режимами, як в Ірані, щоб отримати зброю для продовження свого терору. Терору України. Росія, яка претендувала бути другою у світі, шукає допомоги у вигнанців…
І цей очільник Росії вже настільки слабкий, що не здатен захистити навіть російські області від своїх же бойовиків. І якщо одного дня хтось на кшталт Пригожина або, наприклад, Кадирова пройде маршем прямо в Кремль, то не варто дивуватися. Всі залишки російських боєздатних сил – в окупованих районах нашої країни, а в тих, хто мав би гарантувати безпеку цього режиму в Росії, немає мотивації реально битися за слабкого й неадекватного царя.
Тому зараз ми маємо тільки нарощувати наш спільний тиск. Що більше ми отримуємо такої допомоги, амуніції, зброї, що сучаснішою вона буде, то чіткіші контури нашої перемоги, то більше скорочується масштаб війни на нашій землі, бо окупантів ми витісняємо. Оборонна підтримка – справді порятунок свободи, вона збільшує простір свободи й нормального життя наших людей. І я вдячний вам, я вдячний Болгарії за те, що ви на світлому боці цієї історії, зокрема в оборонній співпраці.
Що більше буде нашої політичної єдності, зокрема у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, то більше буде сипатися оточення російського диктатора і то слабшим він буде. Жодна з його амбіцій не справдилася. І ми маємо підтверджувати на кожному з етапів нашого шляху, що амбіції російського режиму так і не справдяться. Вільнюс зараз – це один із ключових етапів. Саме там можна й треба довести, що в російських режимів – хоч би якими вони були – більше не буде «права вето» на вільний вибір націями Європи свого майбутнього. Україна обирає Альянс, двері НАТО відчинені, а отже, час запросити увійти. Коли Україна обирає своє майбутнє самостійно, і наш вибір справді працює, це означає, що вся Європа обирає й завжди обиратиме своє майбутнє без зовнішнього примусу. Теперішній російський режим – останній поневолювач націй у Європі. І це також факт. І цей режим має програти як на полі бою, так і в політиці, щоб виграли всі люди у Європі.
І третій аспект – це єдність. Це дуже важливо.
Сучасна Європа не може собі дозволити розкіш внутрішніх протистоянь, внутрішнього розділення. Сьогодні рівно місяць, як у Болгарії діє новий уряд, і я щиро бажаю цьому уряду міцного фундаменту суспільної єдності, а отже, можливості нарощувати вашу силу, ваш вплив, вигоди для Болгарії – у Європі та в усьому світі. Майбутнє для свого народу завжди доводиться виборювати, а щоб вибороти, потрібна єдність, на яку ти й спираєшся.
Хай усе вам вдасться! Україна ж підтримає вас завжди. І завжди буде вам вдячною за те, що ви допомогли нашому захисту.
Я дякую вам за увагу! Дякую прекрасній Софії і дякую, що ви приймаєте нашу делегацію, за те, що ставитеся до наших людей так, мені здається, як до себе, до своїх близьких і рідних. Це так важливо, це тримає. І я вам за це вдячний.
Слава Україні!