Ваші Величності! Пані та панове!
Дорогі друзі!
Вдячний вам за увагу до України та українців і за вашу життєво важливу підтримку для нас у битві заради свободи.
Ця битва триває століттями. Буває, що вона спалахує жорстокими протистояннями. А буває, що ця битва згасає, ніби заморожуючись, щоб згодом знову розгорітися.
Битва не просто між країнами чи ідеологіями. В її основі – боротьба двох сторін людської душі. Тієї, що поважає життя та сприймає інших нарівні із собою, та тієї, що поважає тільки себе та будь-кого іншого розглядає як загрозу.
Кожен континент і кожна епоха страждали через спалахи цієї битви. Часом перемагало життя. Часом гору брала зневага до всього живого.
Втома від втрат породила мрію людей про вічний мир, і народи почали вчитися – вчитися робити якнайдовшими періоди миру. Деяким народам вдалося. А деяким просто не пощастило із сусідами.
Україна ніколи не хотіла війни, яка триває зараз і яка здається анахронічно недоречною у ХХІ столітті, нагадуючи ХІХ або навіть XVII століття. Неспровокована та злочинна російська агресія – це відображення злої частини людської душі, яка бореться за панування, зневажає життя і яка нічого не навчилася з історії, хоча полюбляє про історію згадувати.
Нашим народам, українському та шведському, вже доводилося захищатися від такого зла.
Ми бачили, як інші народи підпадали під владу найгіршого в людській природі, як Росія зараз, та починали війни проти свободи інших.
Але Європа навчилася це долати – навчилася підпорядковувати правилам миру, совісті та повазі до інших те зло, яке може виникати в людській душі.
Європа навчилася будувати мир. І ми маємо зберегти цей досвід – архітектуру співпраці у Європі та в Атлантичному просторі, яка працює заради нашої спільної безпеки.
Ми маємо зміцнити наші союзи та альянси, щоб вони були реально здатними захищати життя і в сучасну епоху, і в майбутньому. Щоб XXI століття все ж таки відрізнялося від ХІХ чи ХVII – відрізнялося саме миром. Надійним миром. Тривалим миром. Миром, який не зруйнує жоден реваншист.
Дорога Швеціє!
Саме від нас залежить, яким буде життя, згадки про історію, виставки та історичні книги в час наших дітей та навіть їхніх дітей. Чи це буде життя в повазі та спокої? Або це буде Європа, яка знову стікатиме кровʼю через хворобливі амбіції якоїсь злої душі?
Ми повинні привчити Росію поважати інших. Ми маємо змусити її шукати шлях до миру. І це можливо.
Памʼятаймо: в історію входять не ті, кому було легко і хто змирився, а ті, кому було складно, але вони вистояли.
Українців та шведів об’єднує понад тисячу років спільної історії. Ми зберегли власну культуру та свій спосіб життя. Ми навчилися цінувати мир. І ми пройдемо теперішні випробування. Гідно пройдемо – у сміливості та у співпраці. Нікому не віддамо права писати нашу історію.
Дякую тобі, Швеціє!
Слава Україні!