Учасники прес-туру президентського проекту «Мандруй Україною» на початку липня подорожували Одещиною. За два дні ми побували у відомих і не зовсім, багатолюдних і цілковито «диких» місцях для відпочинку. Завдяки «Міжнародним авіалініям України» всього за годину ми з Києва дісталися до Одеси. Привітавшись із вечірньою Південною Пальмірою, вранці разом з журналістами провідних національних телеканалів, головою Державного агентства розвитку туризму Мар'яною Олеськів та представниками Одеської ОДА вирушили знайомитися з цим колоритним краєм.
Перша зупинка – бринзарня в селищі Приморське Кілійського району. До речі, вона входить до маршруту «Дороги вина та смаку Української Бессарабії». Господарі бринзарні – учасники руху slow food («повільна їжа»), який був заснований в Італії як противага фаст-фуду. Мета slow food – популяризація місцевих страв та використання екологічно чистих сільських продуктів. У бринзарні дотримуються традицій. Туристів тут пригощають стравами за рецептами липованської, молдавської, болгарської кухні. У невеличкій майстерні виготовляють особливу бессарабську бринзу з козячого молока. Місцеві господині експериментують з рецептурою, додають у сир трави та овочі, замочують бринзу у вині, готують з неї пасту. Бринза – це головний інгредієнт у різноманітних салатах, використовують її також як начинку для випічки. У бринзарні можна не тільки смачно поїсти, а й гарно відпочити в екоготелі, подивитись місцеву ферму та зробити гарні фото на сіннику. Сезон відпочинку тут триває з травня по вересень.
Наше наступне місце призначення – унікальне місто Вилкове. Унікальне – це не перебільшення. Цей маленький, але надзвичайно мальовничий населений пункт розташований у дельті Дунаю, де річка впадає в Чорне море. Цю місцевість ще називають Українською Венецією. Хоча тутешні мешканці таких порівнянь не люблять. Стара частина Вилкового розташована на воді. Замість доріг тут канали, а замість автомобілів – човни. Кожна родина має по два-три таких плавзасоби. І хоча вилківці дедалі частіше обирають моторні човни, на воді можна зустріти й звичайні. Місцеві пересуваються на них стоячи, відштовхуючись від дна та берегів довгим веслом, схожим на жердину, яке називають бабайкою. Нею вправно орудують не лише чоловіки, а й жінки. Більшість населення міста старовіри – липовани. Вони гостинно приймають туристів, яким набридли шумні готелі та пляжі. Сюди їдуть ті, хто хоче тиші та спокою. А для рибалок і любителів риби Вилкове – справжній клондайк. Місцеві канали багаті на сазана, білугу, оселедця, сома, судака, пеленгаса, білого амура, товстолобика. Візитівка цього краю – місцева дунайка, або, як її ще називають, дунайський оселедець. Люди тут привітні й завжди раді гостям: запросять до столу за старовинним липованським звичаєм, пригостять рибною юшкою, місцевим вином «Новак» та полуницею. Її тут збирають мало не цілий рік. Для тих, хто занудьгував, – прогулянки на каяках, сап-дошках і навіть квадроциклах.
Свій багатокілометровий шлях велична ріка Дунай закінчує на Нульовому кілометрі. Від побаченої краси можна й справді «обнулитися» та енергетично підзарядится.
Одещина різноманітна. Тож кожен відпочивальник знайде тут місця до душі й на свій гаманець. На Чорноморському узбережжі є безліч невеликих поселень, які полюбилися українцям та іноземцям. Серед них і Санжійка з її крутими схилами, неймовірними краєвидами, з довгими піщаними пляжами та чистим морем. Тут не зустрінеш гучних барів і розваг. Санжійка – ідеальне місце для «дикого» відпочинку. Село популярне серед тих, хто цінує свободу та екстрим. Тут можна насолоджуватися купанням у морі, засмагати, ходити в походи та гуляти глинистими берегами. Хоча сімейні пари з дітьми – теж часті відвідувачі Санжійки. Зупинитися гості можуть у приватному секторі, невеличких готелях та на базах відпочинку.
Майже за 40 км від Одеси активно приймає гостей Грибівка. Село розташоване вздовж моря. Тут великий вибір готелів, закладів харчування та розваг.
Проте лідером серед відпочивальників залишається Затока – найрозвиненіше й найбільше курортне селище на чорноморському узбережжі Одеської області, завдовжки близько 18 км. Тут є місця і для веселих компаній, і для спокійного сімейного відпочинку. Цінова політика різноманітна, але дедалі частіше можна знайти готелі та пляжі, які мають так званий пляжний «Оскар» – Блакитний прапор. Його отримують лише найкращі. Цей екологічний сертифікат видають, спираючись на 32 критерії. Серед них – якість води, екологічний менеджмент, безпека та рівень послуг.
Але не пляжами єдиними. Одещина приваблює й любителів історії. Серед цікавинок – Аккерманська фортеця, що розташована за 70 кілометрів від Одеси і є історичним центром Білгорода-Дністровського. Місто століттями залишалося важливим оборонним і політичним осередком. Особливість споруди в тому, що вона зведена на скелі. З північного боку – Дністровський лиман, з інших трьох фортецю оперізує рів. Зв’язок з містом здійснювався по підйомному мосту через Кілійську браму. Тепер це головний вхід. З висоти замок схожий на багатокутник з вежами по кутах. Площа території – понад дев’ять гектарів, вона розділена на чотири двори. Перший двір – Цивільний – був забудований одноповерховими будинками й слугував містянам притулком під час нападу ворога. Другий двір – Гарнізонний, у ньому дислокувалися війська. Серце фортеці – цитадель, або Генуезький замок, у якому розташовувався командний пункт. Загальна протяжність стін – понад два кілометри, а їхня товщина сягає п’яти метрів. Нині збереглися 26 із 34 фортечних башт. Одна з них – Дівоча – оповита легендами. Та розкривати секрети не будемо. Мотивуємо вас самих поїхати, все подивитись та почути. Ці красоти варті вашої уваги.
Наприкінці нашого дводенного туру посеред розкішних одеських виноградників ми піднімаємо келих прохолодного ігристого за нашу вдалу, насичену красою та цікавинками подорож. Де, як не в найсучаснішій українській виноробні «Шабо», можна послухати про винну культуру, навчитися правильно дегустувати та дізнатися, з чим краще смакувати шляхетні напої. У спеціально обладнаних залах є й так звані винні сейфи. Тут зберігаються фамільні колекції. Це єдиний в Україні культурний центр, який об'єднує діюче високотехнологічне підприємство, стародавні винні підвали, дегустаційний зал, експозиції сучасного скульптурного та архітектурного мистецтва, а також унікальний Музей вина і виноробства.
Щоб відкрити нові, невідомі широкому загалу куточки Одещини, вікенду замало. Тож надихайтесь нашим досвідом, вирушайте в подорожі та діліться своїми враженнями не тільки від Одещини, а й від інших місць України. І не забувайте позначати побачені місця хештегом #МандруйУкраїною, щоб якомога більше людей дізналися, що Україна – красива та гостинна для туристів. А ми вирушаємо далі. На нас чекає Львівщина, і ми обов’язково поділимося з вами враженнями.
