Дорогі українці, українки! Дорогий Славутичу!
Сьогодні ми тут, щоб ушанувати те, наскільки кожен важливий для життя всіх.
38 років тому сталася катастрофа в Чорнобилі. Радіаційна аварія, наслідки якої йшли далеко за межі цього нашого регіону, всієї України та навіть усієї нашої Європи. Світ відчув ту катастрофу. Але все ж вона була локалізована. Розгортання катастрофи було зупинене – зупинене завдяки тому, що не сталося боягузтва наших людей, не сталося байдужості українців.
Люди стали на захист життя й виконали свій обов’язок – кожен, хто був тоді залучений. Наші справжні люди зупинили пожежу на Чорнобильській станції. Врятували три енергоблоки ЧАЕС. Провели дезактивацію території. Побудували саркофаг, який закрив те, що залишилося після вибуху на четвертому реакторі. Побудували систему спостереження й контролю за ситуацією на станції та в Чорнобильській зоні. За кожною такою дією – тисячі героїв, тисячі сміливих характерів. Тисячі людей. Це люди, завдяки яким були врятовані мільйони інших. Не лише ми в Україні, а й усе людство має завжди пам’ятати це й завжди шанувати всіх, хто поставив своє життя та здоров’я фактично кордоном між катастрофою і життям нашої країни та всього світу.
Я прошу вшанувати зараз хвилиною мовчання пам’ять героїв – ліквідаторів катастрофи на Чорнобильській станції.
Дякую.
Хочу зараз висловити також нашу повагу й усім людям у Славутичі – кожному й кожній, хто зберіг ту сміливість і відданість захисту життя, які врятували всіх нас у 1986 році і які допомогли Україні навесні 22-го року. Славутич не підкорився окупантам. Проявив свій характер. Боровся. Захищався. І всі ми бачили вас саме тут, на цій площі. Бачили і героїзм тих наших людей, які в умовах російської окупації працювали на змінах саме на станції. І все це допомогло тоді всій нашій державі зупинити розгортання катастрофи, принесеної російською армією. Люди врятували Україну у 22-му році, і тільки людям, усьому нашому народові Путін програє. Будь-яке зло не вистоїть проти сміливого народу, який робить усе для захисту життя. Саме такий наш народ. Такі ви. Ми можемо робити те, що для багатьох інших у світі було б неможливим. Можемо робити так, щоб життя перемагало. І маємо завжди пам’ятати, що від особистого вибору та сміливих дій кожного залежить життя всіх.
Я хочу подякувати всім тим, хто захистив життя 38 років тому! І хочу подякувати кожному й кожній, хто протистояв ворогу у 22-му році!
Я бачу тут серед присутніх рідних і близьких полонених. Частину з них ми повернули додому. Я хочу, щоб ви знали, щоб ви нас чули – ми саме тут. Ми обов’язково повернемо все. Не тільки нашу територію, а передусім наших людей, усіх наших полонених: і військових, і цивільних, і наших воїнів Збройних Сил, і наших нацгвардійців. Ми всіх пам’ятаємо. Обов’язково це зробимо.
Я пишаюся всіма, хто бореться заради України й життя зараз та обов’язково переможе.
Слава Україні!
